Кохання Лесі Українки Презентація

Кохання Лесі Українки Презентація.rar
Закачек 716
Средняя скорость 8385 Kb/s

Кохання Лесі Українки Презентація

Презентация была опубликована 3 года назад пользователемНаталия Скрипцова

Похожие презентации

Презентация 8 класса на тему: «Леся Українка «. Скачать бесплатно и без регистрации. — Транскрипт:

1 Презентація по темі Леся Українка Підготувала Учениця 8-А класу Гімназії 24 М.Севастополя Скріпцова Наталя

2 Ле́ся Украї́нка (справжнє ім’я: Лари́са Петрі́вна Ко́час-Кві́тка) українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Народилася Леся 25 лютого 1871 р. в Новгороді- Волинському у родині інтелігенів. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народных мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

3 Біографія. Проходження Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Кочас письменниця, яка творила під псевдонімом Олена, бала активною участницею жіночого руху, выдавала альманах «Перший вінок». Батько високоосвічений поміщик, який даже любив літературу і живопись.

4 У будинку Кочасів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечери і домашні концерты. Дядько Лесі (так її называли у сім’ї і це домашнє ім’я стало літературним псевдонімом) Михайло Драгоманов, був відомим ученым, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

5 Раннє дитинство Леся Українка та її брат Михайло (в сім’ї їх называли спільним ім’ям Мишелося) вчилися у приватных учителів. У 4 роки навчилася читати. У січні 1876 року О. П. Кочас з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощаться з М. П. Драгомановим перед йогой вимушеною еміграцією.«Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядькам і йогой родиною »

6 Літом того ж року О. П. Кочас разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жобориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку У 6 років Леся почала вчитися вишивати.«Леся зосереджена і даже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку.

7 Дитинство У 1878 році батьки Лесі їдуть на всесвітню выставку в Париж, де зустрічалися з М. П. Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Кочас, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси. 7 (19 листопада) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Кочаса переведено на роботу до Луцька.

8 У березні 1879 Заарештовано Олену Антонівну Кочас, тітку Лесі; пізніше її выслано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років.Дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 обо на початку 1880 року написала свою першу поезію — «Надія». 6 (18) січня Леся даже застудился, початок тяжкої хвороби.

9 Цього ж року О. П. Кочас повезла Михайла, Лесю, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватных вчителів. Михайло й Леся почали вчитись за програмою чоловічої гімназії, там Леся бере уроки гри на фортепіано у дружины. На початку травня 1882 року Кочасі переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним місцем проживання. А тим часом Леся з братом Михайлом живуть у Києві, вчаться у приватных вчителів, зокрема вивчають грецьку і латинську мови. Влітку 1883 року Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року профессор О. Рінек оперував ліву руку, видали в кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. 29 травня (10 червня) 1882 року народилась сестра Оксана, 22 серпня (2 вересня) брат Микола.

10 Юність Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка» Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. За нерозлучність в сім’ї їх называли спільним ім’ям «Мишолосіє», пізніше Ларису перезвали в сім’ї на Лесю. Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього періоду залишилась одна картина намальована олійними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати.

11 Вона знала багато європейських мов, включающий і слов’янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий рівень інтелектуальний. Олена Петрівна виховувала її як сильно людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Про рівень її освіти может свідчити факт, що у 19- літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

12 Зрілість Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською.

13 Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Приязнь Лесі Українки і Ольги Кобилянської допомагає в розумінні Лесиного твору «Блакитна троянда» (1896).

14 Останні роки життя На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А вкінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побывала у Севастополі, Алупці та Ялті. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму.

15 У цей час багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 було завершено драматичку поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у травня надіслала до альманаху «З неволі» (Вологда) драматична поему «На руїнах». Видання признавалось для допомоги політичним засланцям.У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла». Останні роки життя Л. Кочас-Квітки пройшли в подорожал на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драмы. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктовала проекты своєї так і ненаписаної драмы «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

«Кохання в житті Лесі Українки»

Презентація по слайдам:

Кохання в житті Лесі Українки Я в серці маю те, що не вмирає… Л. Укрїнка

Леся Українка і Сергій Мержинський…Трагічна , безмежно сумна , але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності…Вони познайомилися в Ялті в 1897 році. Двоє самотніх людей, зломлених важкою хворобою.

Він — стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, з хворобливою матовою шкірою. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків у Києві та Мінську, один з організаторів I з’їзду РСДРП . До того ж він захоплювався і поезією, однак великих творчих висот не досяг.

Вона — на рік молодша, тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Жінка, яка втілює у собі силу і мудрість, талант і широку душу, що зуміла знайти в собі мужність боротися з хворобою і прожити дуже коротке життя так яскраво і повноцінно.

Одного разу революціонер Павло Тучапський порекомендував своєму хворому на туберкульоз другові Сергію Мержинському підлікуватися в Ялті і мимохідь зауважив, що там той зможе побачити Ларису Петрівну Косач, талановиту поетесу і розумнішу жінку, з якою навряд чи буде нудно в маленькому курортному містечку.

Мержинський скористався порадою соратника і відвідав Лесю в Ялті. Вона йому відразу сподобалася. Але на поетесу молодий чоловік справив не найкраще враження: «Мій новий знайомий Мержинський, — нарікала Леся, — все плаче, що море йому не видно, москіти його з’їдають і купання не те». Вона іронізувала, але Леся мала право так говорити. Іноді, майже втрачаючи свідомість на ялтинських вуличках, вона лягала прямо на землю, щоб перепочити трохи і йти далі.

Вона знала, що таке фізичний біль, і вміла терпіти його, а комарі й холодне море здавалися їй зовсім незначною дрібницею. Чим далі продовжувалося знайомство, тим тепліше і щиріше ставилася поетеса до нового друга. Йому першому прочитала вона п’єсу «Блакитна троянда», з боку скромної Лесі це було знаком особливої прихильності та довіри. Незабаром Мержинський повернувся до Мінська, а Леся залишилася в Криму ще на рік

Настала осінь. Ялта спорожніла. Хворій жінці ставало все гірше: хворіли не тільки кістки — з’явилися нервові напади і висип по тілу. І раптом, зовсім не очікуючи того, Леся отримала невеликий, але дуже емоційний лист від Мержинського. Він запропонував поставити її п’єсу в мінському театрі, і поетеса з радістю прийняла пропозицію. Однак це був лише привід, щоб продовжити стосунки, і Леся потім довго бідкалася, чому ж її знайомий в інших листах зовсім не згадував про п’єсу, зачіпаючи в листуванні зовсім інші теми.

У 1899 році Леся повернулася додому. Через кілька днів туди приїхав і Сергій Мержинський. Він пристрасно бажав побачити свою подругу, але Леся нібито залишилася байдужою до його приїзду: поетеса думала про інше: про майбутню операцію, яка, так хотілося вірити, поверне їй здоров’я і дасть нові сили. Через два тижні Мержинський покинув Гадяч. А після його від’їзду Леся написала вірш «Перервалася, не закінчившись, розмова . » і присвятила його Сергію.

Лариса Косач відправилася до Берліна, де пройшла довгоочікувана і дуже болюча операція: разом з вогнищем туберкульозу у поетеси була видалена велика частина кульгового суглоба. Пізніше вона зізналася, що «навіть за небесне царство більше такого не захоче». Коли Леся повернулася в Україну, на своєму столі вона знайшла подарунок від Сергія — невеликий томик творів Гейне. На звороті титульного аркуша Мержинський підписав: «Пані Лесі на пам’ять про дружні і серцеві стосунки».

Взимку 1900 року, черговий раз зустрівшись із Сергієм у Києві, Леся була вкрай засмучена станом свого друга і в надії, що ялтинське повітря поверне йому сили, наполегливо змушувала Мержинського поїхати в Крим.

Через півроку, не відчувши покращення, Сергій повернувся до Мінська і оселився на квартирі у своїх тіток. Він більше не міг піклуватися про себе самостійно і згасав з кожним днем. Леся, дізнавшись про це, вирішила відразу відправитися до коханого і, можливо, зізнатися йому в своїх почуттях

У її планах було перечекати зиму і, коли Мержинський трохи одужає, відвезти його за кордон. Вона вже не приховувала своїх почуттів до нього: «Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? .. Я бачила тебе і раніше, але тепер я йду до тебе з усією душею, як дитина йде в обійми того, кого їй шкодує . Це нічого, що ти мене не обіймав ніколи, це нічого, що між нами не було поцілунків . Тільки з тобою я не одна. Тільки з тобою я не на чужині . »

Всупереч волі матері Леся вирушила до Білорусі, де оселилася у тіток Сергія і не відходила від коханого чоловіка ні на хвилину. А ночами в розпачі писала своїм близьким: «Життя моє тут трагічне. Я повинна бути найспокійнішою серед усіх, хоча я менше за всіх маю ілюзії, а тому і надії . Мій друг каже, як ми поїдемо за кордон, до Швейцарії, як буде чудово зустріти там весну. А я весни боюся, так боюся, як . Того, чого не можу назвати ». Сергій дорікав їй у тому, що через нього вона зупинила свою роботу, що підриває своє і без того слабке здоров’я

Леся, набираючись нових сил, усміхалася йому, показувала, що нічого не змінилося, що вона пише, творить і створює нові вірші. Поетеса була змушена працювати, щоб коханий чоловік ні на хвилину не помітив, як сильно вона пригнічена і як чітко усвідомлює неминуче наближення його смерті. Він уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки.

Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку , біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить в собі сили сказати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б , та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка , отже ж , ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…» .

Молодий 30-річний чоловік із красивими очима тримав на грудях хрест. Біля ліжка – Євангеліє – в останні дні життя став християнином. Отримав лист від коханої. Губи шепотіли її ім’я, потемніле від болю лице ледь освітлювала слабенька посмішка.

У ніч на 18 січня 1901 Леся Українка створила один з найпрекрасніших ліричних шедеврів про самовідданість, жертовність і любов. «Одержима» до сих пір змушує читача переживати те, що відчувала ці два страшні місяці поруч з коханим Леся. «Я не покину його, як залишили його інші друзі, — писала своїм рідним поетеса. — Я з ним залишуся стільки, скільки цього буде потрібно».

Переживши зиму, Сергій Костянтинович Мержинський помер 3 березня 1901 року на руках у ніжної подруги. Леся до кінця свого життя зберегла любов до Мержинського. І навіть потім, коли вийшла заміж за іншого, відданого їй чоловіка, вона не переставала згадувати про колишнього коханого, що покинув цей світ раніше її самої.

Через шість років після смерті Сергія, коли Лесі виповнилося тридцять шість років, вона зустріла Климента Квітку, музикознавця і збирача народного фольклору. Вони одружилися. Скромний, ніжний і терплячий Квітка довів своє щире почуття дорогій його серцю жінці

Він продавав все нажите їм і таким чином збирав гроші для лікування дружини. На виручені суми Леся лікувалася в Європі у найкращих докторів, але хвороба продовжувала прогресувати. Призупинити її в цей раз лікарям не вдалося. Поетеса померла в Грузії 19 липня (1 серпня) 1913 року.

Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право їй написати: «Я в серці маю те, що не вмирає…»..

Виконувала Маковоз Марія Учениця 10-А класу

Кохання в житті Лесі Українки
Я в серці маю те, що не вмирає…
Л. Укрїнка

Леся Українка і Сергій Мержинський…Трагічна , безмежно сумна , але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності…Вони познайомилися в Ялті в 1897 році. Двоє самотніх людей, зломлених важкою хворобою.

Він — стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, з хворобливою матовою шкірою. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків у Києві та Мінську, один з організаторів I з’їзду РСДРП . До того ж він захоплювався і поезією, однак великих творчих висот не досяг.

Вона — на рік молодша, тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Жінка, яка втілює у собі силу і мудрість, талант і широку душу, що зуміла знайти в собі мужність боротися з хворобою і прожити дуже коротке життя так яскраво і повноцінно.

Одного разу революціонер Павло Тучапський порекомендував своєму хворому на туберкульоз другові Сергію Мержинському підлікуватися в Ялті і мимохідь зауважив, що там той зможе побачити Ларису Петрівну Косач, талановиту поетесу і розумнішу жінку, з якою навряд чи буде нудно в маленькому курортному містечку.

Мержинський скористався порадою соратника і відвідав Лесю в Ялті. Вона йому відразу сподобалася. Але на поетесу молодий чоловік справив не найкраще враження: t«Мій новий знайомий tМержинський, — tнарікала Леся, — все tплаче, що море йому tне видно, москіти його tз’їдають і купання не те». Вона іронізувала, але Леся мала право так говорити. Іноді, майже втрачаючи свідомість на ялтинських вуличках, вона лягала прямо на землю, щоб перепочити трохи і йти далі.

Вона знала, що таке фізичний біль, і вміла терпіти його, а комарі й холодне море здавалися їй зовсім незначною дрібницею. Чим далі продовжувалося знайомство, тим тепліше і щиріше ставилася поетеса до нового друга. Йому першому прочитала вона п’єсу «Блакитна троянда», з боку скромної Лесі це було знаком особливої ​​прихильності та довіри. Незабаром Мержинський повернувся до Мінська, а Леся залишилася в Криму ще на рік

Настала осінь. Ялта спорожніла. Хворій жінці ставало все гірше: хворіли не тільки кістки — з’явилися нервові напади і висип по тілу. І раптом, зовсім не очікуючи того, Леся отримала невеликий, але дуже емоційний лист від Мержинського. Він запропонував поставити її п’єсу в мінському театрі, і поетеса з радістю прийняла пропозицію. Однак це був лише привід, щоб продовжити стосунки, і Леся потім довго бідкалася, чому ж її знайомий в інших листах зовсім не згадував про п’єсу, зачіпаючи в листуванні зовсім інші теми.

У 1899 році Леся повернулася додому. Через кілька днів туди приїхав і Сергій Мержинський. Він пристрасно бажав побачити свою подругу, але Леся нібито залишилася байдужою до його приїзду: поетеса думала про інше: про майбутню операцію, яка, так хотілося вірити, поверне їй здоров’я і дасть нові сили. Через два тижні Мержинський покинув Гадяч. А після його від’їзду Леся написала вірш «Перервалася, не закінчившись, розмова . » і присвятила його Сергію.

Лариса Косач відправилася до Берліна, де пройшла довгоочікувана і дуже болюча операція: разом з вогнищем туберкульозу у поетеси була видалена велика частина кульгового суглоба. Пізніше вона зізналася, що «навіть за небесне царство більше такого не захоче». Коли Леся повернулася в Україну, на своєму столі вона знайшла подарунок від Сергія — невеликий томик творів Гейне. На звороті титульного аркуша Мержинський підписав: «Пані Лесі на пам’ять про дружні і серцеві стосунки».

Взимку 1900 року, черговий раз зустрівшись із Сергієм у Києві, Леся була вкрай засмучена станом свого друга і в надії, що ялтинське повітря поверне йому сили, наполегливо змушувала Мержинського поїхати в Крим.

Через півроку, не відчувши покращення, Сергій повернувся до Мінська і оселився на квартирі у своїх тіток. Він більше не міг піклуватися про себе самостійно і згасав з кожним днем. Леся, дізнавшись про це, вирішила відразу відправитися до коханого і, можливо, зізнатися йому в своїх почуттях

У її планах було перечекати зиму і, коли Мержинський трохи одужає, відвезти його за кордон. Вона вже не приховувала своїх почуттів до нього: «Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? .. Я бачила тебе і раніше, але тепер я йду до тебе з усією душею, як дитина йде в обійми того, кого їй шкодує . Це нічого, що ти мене не обіймав ніколи, це нічого, що між нами не було поцілунків . Тільки з тобою я не одна. Тільки з тобою я не на чужині . »

Всупереч волі матері Леся вирушила до Білорусі, де оселилася у тіток Сергія і не відходила від коханого чоловіка ні на хвилину. А ночами в розпачі писала своїм близьким: «Життя моє тут трагічне. Я повинна бути найспокійнішою серед усіх, хоча я менше за всіх маю ілюзії, а тому і надії . Мій друг каже, як ми поїдемо за кордон, до Швейцарії, як буде чудово зустріти там весну. А я весни боюся, так боюся, як . Того, чого не можу назвати ». Сергій дорікав їй у тому, що через нього вона зупинила свою роботу, що підриває своє і без того слабке здоров’я

Леся, набираючись нових сил, усміхалася йому, показувала, що нічого не змінилося, що вона пише, творить і створює нові вірші. Поетеса була змушена працювати, щоб коханий чоловік ні на хвилину не помітив, як сильно вона пригнічена і як чітко усвідомлює неминуче наближення його смерті. Він уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки.

Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку , біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить в собі сили сказати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б , та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка , отже ж , ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…» .

Молодий 30-річний чоловік із красивими очима тримав на грудях хрест. Біля ліжка – Євангеліє – в останні дні життя став християнином.Отримав лист від коханої. Губи шепотіли її ім’я, потемніле від болю лице ледь освітлювала слабенька посмішка.

У ніч на 18 січня 1901 Леся Українка створила один з найпрекрасніших ліричних шедеврів про самовідданість, жертовність і любов. «Одержима» до сих пір змушує читача переживати те, що відчувала ці два страшні місяці поруч з коханим Леся. «Я не покину його, як залишили його інші друзі, — писала своїм рідним поетеса. — Я з ним залишуся стільки, скільки цього буде потрібно».

Переживши зиму, Сергій Костянтинович Мержинський помер 3 березня 1901 року на руках у ніжної подруги. Леся до кінця свого життя зберегла любов до Мержинського. І навіть потім, коли вийшла заміж за іншого, відданого їй чоловіка, вона не переставала згадувати про колишнього коханого, що покинув цей світ раніше її самої.

Через шість років після смерті Сергія, коли Лесі виповнилося тридцять шість років, вона зустріла Климента Квітку, музикознавця і збирача народного фольклору. Вони одружилися. Скромний, ніжний і терплячий Квітка довів своє щире почуття дорогій його серцю жінці

Він продавав все нажите їм і таким чином збирав гроші для лікування дружини. На виручені суми Леся лікувалася в Європі у найкращих докторів, але хвороба продовжувала прогресувати. Призупинити її в цей раз лікарям не вдалося. Поетеса померла в Грузії 19 липня (1 серпня) 1913 року.

Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право їй написати: «Я в серці маю те, що не вмирає…»..

Виконувала
Маковоз Марія
Учениця 10-А класу


Статьи по теме